ХВОРОБИ ОЧЕЙ

Хвороби очей

Ураження очей можуть виникати самостійно, а можуть супроводжувати деякі інфекційні, інвазійні та незаразні хвороби (лептоспіроз(http://youhealth.pp.ua/leptospiroz-leptospirosis-infektsijni-zahvoryuvannya-sobak-i-kishok-stolychnyj-veterynarnyj-web-tsentr/ ), телязіоз, авітаміноз тощо).

1. Запалення повік

Запалення повік називається блефарит (blepharitis). Виникає внаслідок дії на повіки механічних, термічних та хімічних чинників; іноді блефарит виникає при інфекційних і паразитарних хворобах.

Блефарит

Клінічні ознаки. Спостерігається гіперемія та потовщення країв повік, очна щілина звужується.

При лускатому блефариті на краю повік утворюються лусочки, виявляється свербіж, випадають вії.

При виразковому блефариті біля основи вій утворюються невеликі виразки. Нерідко вії випадають. Після загоєння виразок залишаються рубці, в зв'язку з чим потовщується край повік і виникає виворот їх.

При глибокому блефариті спостерігається значне опухання повік, які стають болючими і гарячими на дотик. Спостерігається гіперемія кон'юнктиви, наявність гнійного ексудату, може утворюватися абсцес.

Ячмінь — обмежена форма гнійного блефариту, при якому відбувається гнійне запалення мейбомових залоз і волосяних мішечків.

Прогноз здебільшого сприятливий.

Лікування. При поверхневому блефариті шкіру повік обробляють 3 % розчином борної кислоти і змазують двічі або тричі на добу антисептичними мазями та емульсіями (дибіоміциновою, тетрацикліновою(https://health.mail.ru/drug/tetracycline/ ), синтоміциновою(http://mednews.in.ua/medpreparati/22603-sintomicinova-maz-dija-zastosuvannja-pokazannja) та ін.).

При виразковому блефариті шкіру повік обробляють 3 % розчином борної кислоти, уражені місця змазують антисептичними мазями (тричі на добу). Після розм'якшення кірок їх знімають, а виразки припікають 4 % розчином ляпісу або 5 % спиртовим розчином йоду. Для посилення опірності організму застосовують вітаміно-, аутогемотерапію(http://medbib.in.ua/autogemoterapiya.html ), тканинну терапію та ін.

При глибокому блефариті на початку захворювання для прискорення абсцедування застосовують зігрівальний компрес з 3 % розчину борної кислоти або обережно втирають іхтіолову мазь(http://mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=7366 ). У товщу повік біля їх основи вводять антибіотико-новокаїновий розчин. Виконують також пункцію абсцесу з наступним промиванням порожнини антисептичним розчином. Застосовують антибіотикові мазі.

2. Запалення слизової оболонки ока

Запалення слизової оболонки ока називається кон’юнктивіт (coniunctivitis), трапляється часто і нерідко поєднується із запаленням рогівки (керато-кон'юнктивіт).

Кон'юнктивіти виникають унаслідок механічних ушкоджень, наприклад дії пилу, сторонніх тіл, подразнень віями при завороті повік тощо, дії мікроорганізмів (стрептококів, стафілококів, хламідій тощо), паразитів (телязій), хімічних речовин (кислот, лугів, вапняного і цементного пилу, аміаку тощо), фізичних чинників (опіків, ультрафіолетового випромінювання тощо). Запалення сполучної оболонки ока може розвинутись при нестачі вітаміну А. Мит(http://uk.wikipedia.org/wiki/Мит_(хвороба)), чума собак(http://refbaza.com.ua/ref-8309.html ), пастерельоз(http://microsvit.info/pastereloz/ ) тощо також супроводжуються запаленням слизової оболонки — так званим симптоматичним кон'юнктивітом.

Клінічні ознаки. Катаральний кон'юнктивіт може бути гострим або хронічним. У першому випадку спостерігається сильне почервоніння і припухлість кон'юнктиви, світлобоязнь, спазм повік, витікання серозного або серозно-слизового ексудату; в другому — гіперемія незначна, кон'юнктива жовтувато-червонуватого кольору, світлобоязні немає, але сосочки та фолікули кон'юнктиви збільшені, тому вона бархатиста на вигляд.

Катаральний кон’юнктивіт	Гнійний кон’юнктивіт
Сухий керато -  кон’юнктивіт	Хламідіозний кон’юнктивіт у кота

При фібринозному кон'юнктивіті спостерігаються випотівання фібринозного ексудату та явища некрозу кон'юнктиви, на поверхні якої знаходять фібринозну плівку. Має місце світлобоязнь.

Гнійний кон'юнктивіт. Ознаки запалення кон'юнктиви супроводжуються виділенням гнійного ексудату. Запальний процес може переходити на рогівку.

Флегмонозний кон'юнктивіт. Гнійне запалення охоплює не тільки кон'юнктиву, а й прилеглу сполучну тканину. Кон'юнктива значно набрякає і випинається з очної щілини, яка сильно звужена.

Фолікулярний кон'юнктивіт — досить поширена форма запалення кон'юнктиви у сліпонароджуваних тварин, зокрема у собак. Поряд з ознаками, характерними для катарального кон'юнктивіту, спостерігається гіперплазія лімфатичних фолікулів на бульбарній поверхні третьої повіки у складі фолікулярних сосочків.

Гландулярний кон'юнктивіт. За цієї форми запалення кон'юнктиви спостерігається гіперплазія поверхневої сльозової залози третьої повіки.

Рикетсіозний кон'юнктивіт виникає внаслідок зараження рикетсіями, набуває масового поширення і характеризується певною стадійністю перебігу: серозно-катаральна (початкова) стадія змінюється стадією ерозії рогівки, після неї настає стадія клітинної інфільтрації рогівки, а далі — абсцедування, виразка і рубцювання рогівки. Спочатку спостерігаються сльозотеча, гіперемія, світлобоязнь та припухання повік, виділення серозно-слизового і гнійного ексудату. Через кілька діб процес поширюється на рогівку у вигляді помутніння (невелика пляма в центрі). Рогівка потовщується й ви­пинається у вигляді кератоконуса або кератоглобуса внаслідок абсцесу, після прориву якого утворюється виразка. Далі настає загоювання. Рубець, що утворився на місці виразки, частково розсмоктується.

У розвитку кератиту стадія абсцедування необов'язкова. В окремих випадках виникають лише ерозії рогівки, які загоюються без порушень її прозорості.

Хламідіозний кератокон'юнктивіт найчастіше трапляється у свиней, вражаючи в першу чергу новонароджених поросят. Перехворілі нерідко сліпнуть.

Діагноз здебільшого встановлюють на підставі клінічних ознак. Для діагностики фолікулярного кон'юнктивіту після знеболювання (краплі 4 % новокаїну, 2 % тримекаїну, 0,5 % дикаїну тощо) анатомічним пінцетом виводять з очної щілини третю повіку і оглядають її бульбарну поверхню, яка при захворюванні буває всіяна гіперплазованими фолікулами, подібними до просяних зернят.

Для діагностики «сухого» кон'юнктивіту застосовують пробу Ширмера: під нижню повіку вводять смужку фільтрувального паперу і тримають її 5 хв. В нормі смужка зволожується на 8 - 9 мм, при захворюванні — на 2 — 5 мм.

Під час діагностики рикетсіозного та хламідіозного керато-кон'юнктивітів застосовують мікроскопічне дослідження препаратів відбитків з кон'юнктивального мішка: невеликий тампончик притискують до ока, а після цього — до предметного скла; препарат висушують, фіксують 10 % розчином формаліну і забарвлюють за Романовським — Гімза або спеціальними методами. Досліджують за великого збільшення звичайного мікроскопа. Збудники локалізуються в цитоплазмі клітин.

Прогноз. За винятком «сухого», хронічного, флегмонозного, фібринозного кон'юнктивітів та інфекційного кератокон'юнктивіту прогноз сприятливий.

Лікування. За гострого катарального кон'юнктивіту око промивають 3 % розчином борної кислоти та вводять краплі 0,25 — 2 % розчину цинку сульфату(http://biomedtehno.kiev.ua/cinku-sulfat-zinci-sulfas.html ) (діє в'яжуче), нерідко в суміші з 1 % розчином новокаїну. У разі хронічного катарального кон'юнктивіту кон'юктивальний мішок промивають 1 - 3 % розчином срібла нітрату(http://medio.org.ua/срібла-нітрат-argentnitras ) і відразу швидко — 1 % розчином натрію хлориду.

При гнійних кон'юнктивітах у кон'юнктивальний мішок по черзі вводять краплі антибіотиків у розчині новокаїну і 30% розчин альбуциду; крім того, застосовують мазі та емульсії антибіотиків (пеніцилінову, тетрациклінову, синтоміцинову, дибіоміцинову та ін.). Око промивають розчином фурациліну (1 : 5000), етакридину лактату(1 : 1000), 1 % пероксидом водню тощо. Непогано діють 5 - 10 % йодоформна та ксероформна мазі, а також очні лікувальні плівки.

При фолікулярному кон'юнктивіті фолікули третьої повіки припікають ляпісом з наступним промиванням 1 % розчином натрію хлориду.

При гландулярному кон'юнктивіті гіперплазовані сльозові залози на краю третьої повіки висікають ножицями (після поверхневої та інфільтраційної анестезії).

При «сухому» кон'юнктивіті в латеральну ділянку верхнього склепіння пересаджують протоку привушної слинної залози.

При рикетсіозному та хламідіозному кератокон'юнктивітах застосовують 10 % синтоміцинову емульсію, хлортетрациклінову, дибіоміцинову та інші антибіотикові мазі, а також очні плівки з антибіотиками й антисептиками.

На ранніх стадіях кон'юнктивіту з успіхом застосовують новокаїнові блокади (ретробульбарну та краніального шийного симпатичного ганглія).

3. Пролапс (випадіння) слізної залози третьої повіки

Пролапс слізної залози третьої повіки у кішки

Пролапс (випадіння) слізної залози третьої повіки (аденома третьої повіки, "вишневе око") звичайно виявляється  у молодих тварин у віці до 1 року, в період активного росту, Частіше уражаються собаки та коти брахіоцефальних порід(http://petolog.com/ru/breed/dogs/) (бульдоги, мопси, перси), з рихлим типом конституції і великою головою (кане-корсо, мастифы, ньюфаундленды, німецькі доги), з вираженим переходом від лоба до морди (американскі кокер спаніелі, кавалер кинг чарльз спаніелі, шарпеї, чау-чау), але також нерідко захворювання зустрічається у біглів, бассетів, бладхаундів.

Причинами випадіння слізної залози є:

• слабкість зв’язок, що утримують її в  нормальному положенні,

• виворіт основи хряща третьої повіки,

• новоутворення слізної залози (аденома),

• гіперплазія залози третьої повіки внаслідок лейкозу,

• генетична схильність,

• фактором, що ініціює розрив утримуючої залозу зв’язки, може бути травма третьої повіки (самотравмування в процесі гри, розчосів лапами).

Випавша слізна залоза спостерігається у вигляді округлої припухлості у внутрішньому куті ока, що може з’являтися періодично, або бути постійно.  Припухлість інтенсивного рожевого кольору діаметром до 10-15 мм (т.з. «вишневе око»). Кон’юнктива запалена, можлива фолікулярна гіпертрофія, сльозотеча, при довготривалому перебігу гнійно-слизові виділення. На початку захворювання одностороннє, але через  1-3 місяці в процес втягується і друге око.

Лікування. Запалення, навіть при наявності інфекції не є першопричиною захворювання, тому призначення кортикостероїдів та антибіотиків неефективно.

Вправляння залози не приносить результату, так як при відсутності фіксації у нормальному положенні залоза повторно випаде через декілька днів, іноді через декілька хвилин після маніпуляції.

Лікування даної патології тільки хірургічне і повинне бути направлене на репозицію и фіксацію випавшої слізної залози в нормальному положенні. Операція проводиться під наркозом.

Існують різні варіанти даної операції, але критерії правильної методики наступні:

1.) Випавша  залозиста тканина повинна бути повністю збережена;

2.) Цілісність третьої повіки не повинна бути порушена;

3.) Після закінчення післяопераційного періоду рухливість третьої повіки (її функціональна характеристика) повинна повністю відновитися.

ВІДЕО 1 Оперативне лікування при пролапсі слізної залози третьої повіки у собаки

Видалення залози чи хряща третьої повіки проводять тільки у крайньому випадку (наявність новоутворення), так як, після видалення залози, що відповідає за значну частину вироблення слізної рідини, велика ймовірність розвитку «синдрому сухого ока», пігментозного кератиту и, як наслідок втрата зору. Відсутність необхідних навиків та досвіду не можуть бути виправданням для проведення  резекції випавшої залозистої тканини або третьої повіки.

В післяопераційний період протягом 5-7 днів показано застосування протизапальних крапель, що містять  антибіотики широкого спектра дії. Обов’язкове носіння захисного комірця(http://dogserviceclub.ru/sobaki/statti/1192-navishho-sobaci-zahisnij-komir.html ).

4. Рани рогівки

Рани рогівки (vulneris corneae) бувають поверхневі, глибокі й проникні в передню камеру ока.

Рана рогівки

Етіологія. Травмування дротом, цвяхами тощо, потрапляння в око твердих предметів (шматочків скла, каменю), а також ушкодження зубами та пазурами тварин.

Клінічні ознаки. Спостерігаються сльозотеча, блефароспазм, болючість та дефект рогівки. Поверхневі рани можна виявити кератоскопом, боковим фокусним освітленням або при застосуванні крапель флуоресцину(https://ru.wikipedia.org/wiki/Флуоресцеин ). Глибокі рани з ушкодженням паренхіми рогівки виявляють простим оглядом. Вони супроводжуються інфільтрацією та набряком рогівки, остання мутнішає, в ній розвивається васкуляризація (проростають кровоносні судини). При проникних ранах витікає водяниста волога, іноді випинається райдужка або кришталик; а часом випотіває фібрин і може розвинутись гнійне запалення.

Прогноз. За поверхневих ран — сприятливий; за глибоких — нерідко залишаються помутніння й рубці; при проникних ранах прогноз обережний (можливе ускладнення панофтальмітом).

Лікування. Якщо виявляють сторонні предмети, то після знеболювання їх видаляють. Око промивають антисептичними розчинами фурациліну(http://mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=5483 ) (1 : 5000), калію перманганату(http://uk.wikipedia.org/wiki/Перманганат_калію )(1 : 500), 30 % альбуциду(http://infoglaza.ru/korrektsiya-zreniya/250-albutsid ) та ін. Розчини важких металів, зокрема срібла та свинцю, протипоказані — залишаються невиліковні «крейдяні плями». Після знеболювання застосовують антисептичні мазі (30 % альбуциду, 5 % йодоформну та ксероформну, емульсію синтоміцину тощо). Більш сприятливий перебіг захворювання спостерігається після новокаїнових блокад.

5. Запалення рогівки

Запалення рогівки називається кератитом (keratitis). Розрізняють поверхневий (ушкоджуються епітелій та боуменова мембрана), глибокий (уражується паренхіма рогівки) та задній (уражуються десцеметова мембрана й ендотелій) кератити.

Етіологія. Дія механічних (поранення, сторонні тіла та ін.), хімічних (кислоти, луги тощо), термічних (опіки, відмороження) чинників, інфекційних (рикетсіоз, хламідіоз) та інвазійних (телязіоз) захворювань, а також метаболічних порушень (авітаміноз). Кератит ускладнює деякі інфекційні захворювання (наприклад, чума собак).

Кератит у коня

Абсцес рогівки у коня

Клінічні ознаки. Сльозотеча, спазм повік, світлобоязнь, помутніння рогівки (інфільтрація лімфоцитами та лейкоцитами), васкуляризація. При поверхневих кератитах поверхня рогівки стає бархатистою внаслідок десквамації епітелію, при глибоких залишається дзеркальною, але навколо рогівки з'являється почервоніння (перикорнеальна ін'єкція). При задніх кератитах має місце гіперемія райдужки, звуження зіниць, ексудація в передню камеру ока.

Кератити можуть бути гострими або хронічними, асептичними або гнійними. При асептичному кератиті інфільтрат сірувато-білий, при гнійному — жовтуватий.

Прогноз при поверхневих кератитах — сприятливий, при глибоких і задніх — обережний (залишаються помутніння, синехії).

Лікування. Усувають причину захворювання. Промивають 3 % розчином борної кислоти, після чого за повіки закладають мазі: 1 — 2 % жовту ртутну (протипоказана сліпонароджуваним тваринам), 1 : 500 фурацилінову, 30% альбуцидну, 5 % йодоформну (протипоказана сліпонароджуваним тваринам), синтоміцинову та стрептоцидну емульсії тощо. За гострого перебігу захворювання застосовують ретробульбарну новокаїнову блокаду; при хронічному — тканинну терапію (ФІБС, екстракт алое(http://mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=8767 ) та ін.), тонкотертий порошок каломелю(http://www.zoovet.ru/slovo.php?slovoid=4481 ) з цукром. При гнійних кератитах показані септичні очні плівки.
6. Запалення райдужної оболонки, війкового тіла і судинної оболонки

Запалення райдужки — ірит (iritis), війкового тіла — цикліт (cyclitis), власне судинної оболонки — хоріоїдит (chorioiditis). Найчастіше спостерігають іридоцикліти, рідше — іридоциклохоріоїдити; запалення всього судинного тракту — увеїт (uveitis).

Іридоцикліт у пса

Етіологія. Рани, удари, інфекційні та паразитарні фактори, отруєння, дія ультрафіолетового та рентгенівського випромінювання, а також інфекційні хвороби (ящур, мит, туберкульоз та ін.)

Клінічні ознаки. При серозному іридоцикліті  спостерігаються світлобоязнь, сльозотеча, біль, звуження зіниці., гіперемія райдужки, випотівання ексудату.

При фібринозному іридоцикліті в передній камері виявляють пластівці фібрину, який також відкладається на поверх ні райдужки. Нерідко край зіниць склеюється, а далі зростаються з рогівкою або кришталиком (синехії).

При гнійному іридоцикліті ознаки запалення надзвичайно яскраві, в камерах ока накопичується гнійний ексудат жовтувато-зеленого кольору.

При хоріоїдитах характерними симптомами с зміни дна ока (розширення судин, сіруваті бляшки), склистого тіла (помутніння), розлад зору, набряк сітківки або запалення соска зорового нерва папіліт.

Прогноз при серозному запаленні — сприятливий, при фібринозному — обережний (порушується зір), при гнійному - несприятливий (сліпота).

Лікування. Для розсмоктування ексудату і запобігання утворенню синехій в око 3-4 рази на день закапують 1% розчин атропіну з добавлянням новокаїну, субкон'юнктииальпо вводять 0,1 % розчин адреналіну(http://mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=5592 ), 5 % розчин натрію хлориду, суспензії гідрокортизону (0,2-0,5мл раз на 3 дні). Для розсмоктування застосовують пеніцилін-новокаїнові блокади. При гнійних запаленнях застосовують місцеву антибіотико- і сульфаніламідотерапію(http://uk.wikipedia.org/wiki/Сульфаніламідні_препарати ); при скупченні в передній камері гнійного ексудату його відсмоктують шприцом з наступним уведенням антибіотико-новокаїноиого розчину.
7. Запалення сітківки

Запалення сітківки називається ретинітом (retinitis). Захворювання  спричинюють механічні ушкодження, отруєння, дія ультрафіолетового світла, перехід запалення з суміжних тканин, інфікування, особливо при сепсисі, піємії тощо.

Пігментний ретиніт(офтальмоскопія)

Клінічні ознаки. Спостерігаються сльозотеча, світлобоязнь, гіперемія кон'юнктиви, зниження зору. За гострого ретиніту зіниці звужені, за хронічного - свербіж, Під час  офтальмоскопії виявляють розширення судин сітківки, у хронічних випадках вони стають невидимими; спостерігають також крововиливи, набряклість та інфільтрацію сітківки.

Прогноз — обережний (часто настає втрата зору).

Лікування. Тварину ставлять у темне приміщення, роблять субкон'юнктивальні ін'єкції  1 - 2% розчину діоніну(http://www.xumuk.ru/toxicchem/121.html ),для виключення акомодації око атропінізують. На око призначають теплі пов'язки. Внутрішньовенно вливають розчин натрію йодиду(http://uk.wikipedia.org/wiki/Йодид_натрію ).8. Періодичне запалення очей

Рецидивний іридоциклохоріоїдит (iridocyclochorioiditis periodica) спостерігається у коня, осла і мула. Етіологію захворювання не визначено. Висловлюються думки про інфекційну, інвазійну та алергічну природу захворювання.

Клінічні ознаки. Виникає серозне або серозно-фібринозне, іноді серозно-фібринозно-геморагічне запалення судин, яке в процесі розвитку хвороби може перейти на рогівку, сітківку, кришталик, склисте тіло і зоровий нерв. Характерна ознака — нерегулярне повторення загострень.

Прогноз — несприятливий; вилікування буває порівняно рідко.

Лікування. В око закапують 1 %, а далі 0,5 % розчин атропіну до 4 разів на день, що запобігає утворенню синехій і зменшує ексудацію. Застосовують також атропін у суміші з 1 % розчином новокаїну й адреналіном (1 крапля на 100 мл розчину). Рекомендується новокаїнова блокада.

9. Гнійний панофтальміт

Гнійний панофтальміт (panophtalmitis purulenta). Захворювання спричинюють проникні інфіковані рани ока; перехід на око гнійного запалення із прилеглих тканин, гнійне запалення окремих частин очного яблука тощо.

Гнійний панофтальміт

Клінічні ознаки. Спостерігаються пригнічення тварини, зниження апетиту, підвищення температури тіла. В зв'язку з набряклістю тканин орбіти настають екзофтальм, опухання повік, гіперемія кон'юнктиви, помутніння рогівки. За наявності проникної рани виділяється гнійний ексудат; виявляються ознаки гнійного запалення судинної оболонки й сітківки. З часом настає гнійне розплавлення тканин ока.

Прогноз — несприятливий: здебільшого втрачається зір. Крім того, процес може ускладнюватись менінгітом(http://ukrefs.com.ua/31801-Lechenie-meningitov-zhivotnyh.html) та енцефалітом(http://mediclab.com.ua/index.php?newsid=12923 ).

Лікування. На початку захворювання проводять енергійну загальну та місцеву антибіотико- та сульфаніламідотерапію. У тяжких випадках виконують евісцерацію або енуклеацію ока.

Евісцерацію проводять під наркозом або місцевою анестезією. Вирізують рогівку і кюреткою видаляють вміст очного яблука, залишаючи лише склеру. Око промивають антисептичним розчином і вводять тампон з антисептичним порошком та маззю. На повіки накладають шви. Шви й тампон видаляють на 4-ту добу

Енуклеацію також проводять під наркозом або місцевою анестезією. Коловим розрізом вздовж склепіння розрізують кон'юнктиву, далі пересікають м'язи очного яблука і зоровий нерв і видаляють очне яблуко. В орбіту вміщують тампон і накладають шви на повіки.

Переломи кісток

Загальні відомості про кістку

Кістка є складною тканиною, до складу якої входять крім власне кісткової тканини й інші: хрящова, сполучна, судинна, нервова, ретикулярна строма. У всіх перелічених тканинах може розвиватися патологічний процес різної етіології.

Будова кістки

Кістка як орган має складну будову і не тільки виконує біомеханічну функцію, а й є потужним депо мінеральних речовин, а кістковий мозок є одночасно органом кровотворення і центральним органом імунної системи(http://uk.wikipedia.org/wiki/Імунна_система). Мінеральна насиченість кісток залежить від умов годівлі та утримання тварини. Мінералізація кістяка (відкладання солей кальцію і фосфору) значною мірою залежить від дії вітаміну D(http://uk.wikipedia.org/wiki/Вітамін_D ), що утворюється в шкірі під впливом ультрафіолетового випромінювання. Цей вітамін сприяє всмоктуванню кальцію і фосфору в кишках та їх відкладанню на органічному матриксі кісток. У разі нестачі в раціоні або неправильного співвідношення основних остеотрофічних мінералів (Са : Р = 2 : 1) розвиваються елементарна остеодистрофія, що супроводжується ламкістю або викривленням кісткових утворів, хиткістю та випаданням зубів. При нестачі вітаміну D виникає рахіт(http://catmed.net.ua/raxit-u-tvarin-rahitis-xvorobi-molodnyaku/ ), що виявляється викривленням кісток, переважно кінцівок.

У функціонуванні кістяка значну роль відіграють гормони щитоподібної й прищитоподібної залоз. Гормон щитоподібної залози кальцитонін сприяє переходу кальцію, а з ним і фосфору, з крові в кісткову тканину. Гормон прищитоподібних залоз — паратгормон, навпаки, мобілізує кальцій і фосфор із кістяка і підвищує їх вміст у крові, переважно кальцію; водночас паратгормон, знижуючи поріг ниркової реадсорбції, сприяє видаленню фосфору із сечею.

У великої рогатої худоби і собак, хоча й рідко, трапляється гіперфункція прищитоподібних залоз у вигляді їх аденоматозу (хвороба Реклінгаузена), що супроводжується надлишковим виведенням з організму фосфорних солей, високим вмістом у крові кальцію (20 — 28 мг %), деформацією кісток кінцівок, таза, грудної клітки та ін. Паратиреоїдна гіперплазія — невиліковна хвороба. Діагноз установлюють на основі симптомів, результатів дослідження вмісту в сироватці крові кальцію, а також рентгенологічно (остеофіти, гіперостози, деформовані кістки, що розрослися).

Переломи кісток

Перелом кісток передпліччя обох кінцівок у кота (рентгензнімок)

Перелом — це порушення цілісності кісткової тканини. Зазвичай переломи кісток (fractura ossis) мають травматичну, рідше — патологічну етіологію. За способом прикладання сили переломи поділяють на безпосередні (прямі) і непрямі. Прямі переломи виникають у ділянці прикладання сили (удар важким предметом, вогнепальне поранення тощо). Непрямий перелом виникає на відстані від ділянки травми (наприклад, перелом великогомілкової й малогомілкової кісток під час стрибка, падіння з висоти тощо).

У тварин у ранньому або похилому віці часто трапляються патологічні переломи кісток. Нерідко в їхньому генезі встановлюють сприятливі чинники остеодистрофічного порядку, іноді пухлини (остеосаркому та ін.).

Особливості переломів окремих кісток

Переломи можуть бути повними (fr. completae) і неповними (fr. incompletae). В останньому випадку мають місце тріщини (fissurae), надломи (infractiones). В частині випадків трапляються підокісні переломи.

Класифікацію переломів проводять за кількома ознаками. Так, за походженням переломи поділяють на природжені (внутрішньоутробні) і набуті; за наявністю збереження цілісності зовнішніх покривів — на закриті (прості), а з їх перфорацією — відкриті (ускладнені); за положенням кісткових уламків один щодо одного в місці зламу: а) зі зміщенням — повні, б) без зміщення. Повні переломи характеризуються роз'єднанням кісткових уламків. Бувають переломи з вираженим зміщенням і без нього. За локалізацією розрізняють діафізарні (лінія зламу проходить через діафіз), метафізарні та епіфізарні переломи. У молодих тварин при метафізарних переломах часто травмується хрящова пластинка росту (епіфізіаліз). За напрямком лінії зламу діафізарні переломи бувають поперечними (fr. trasversae), косими (fr. obliquae), гвинтоподібними (fr. spirales), поздовжніми (fr. longitudinales), зубчастими (denticulatus), осколковими (fr. comminutivae). Комбіновані переломи бувають Т-, V-подібними тощо. Вони властиві епіфізам кісток, причому одна з площин перелому відкривається в суглобову порожнину (fr. intraarticulars — внутрішньосуглобовий перелом). Відривний перелом виникає в разі напруження м'язів і сухожилків. Трапляється він у ділянці п'яткової кістки.

Надлом стегнової кістки (рентгензнімок)	Косий перелом плечової кістки(рентгензнімок)
Роздроблений перелом стегнової кістки (рентгензнімок)	Епіфізарний перелом кісток передпліччя (рентгензнімок)

Симптоми. Під час клінічного дослідження встановлюють вірогідні (правдоподібні) і достовірні (ті, що цілком заслуговують на довіру) ознаки, які свідчать про наявність переломів.

До вірогідних симптомів відносять біль, припухлість, деформацію і порушення функції, до достовірних — патологічну рухливість кінцівки та крепітацію уламків. У разі ушкодження нервових стовбурів виникають парези і паралічі.

Ексудація, інфільтрація і кров, яка вилилася, сповільнюють крово- і лімфообіг у ділянці перелому, що на кінцівках супроводжується набряком нижче від рівня перелому. При всмоктуванні великої кількості продуктів тканинного розпаду виникає подразнення і набряк лімфовузлів(http://ua-referat.com/Лімфатична_система_тварин ), набрякає вся кінцівка.

Повні переломи основних ланок кінцівок супроводжуються випаданням функції опори, ненормальною рухливістю в місцях і напрямках, не властивих кінцівці в нормі, наявністю кісткової крепітації під час тертя уламків у процесі пасивних і активних рухів. У разі зміщення уламків, їх розходження або виникнення забитого перелому крепітації немає. За внутрішньосуглобових переломів артропункцією виявляють кров'янистий вміст.

Можливий прояв асептичної резорбтивної гарячки з підвищенням температури тіла на 1 — 1,5 °С тривалістю 3 — 5 діб. Більш пізнім наслідком переломів є виникнення атрофії м'язів, особливо проксимальних відділів кінцівок.

У разі відкритого перелому неминуче інфікування, виникнення гнійного запалення, що супроводжується оститом, періоститом і остеомієлітом. При постійній рухливості кінцівки в місці перелому може утворитися несправжній суглоб.

Діагноз установлюють на підставі характерних симптомів і даних рентгенографії.

Прогноз. При складних і відкритих переломах обережний, при простих без ускладнень — сприятливий. Істотне значення в прогнозі при переломах має можливість надійної фіксації уламків.

 Лікування переломів

Лікування закритих переломів складається з репозиції (в разі потреби) та іммобілізації уламків. Це досягається застосуванням знеболювання, вправленням і накладанням шинної, гіпсової, декстринової або парафінової пов'язки. Іммобілізувальні пов'язки тримають 21 — 30 діб. Після зняття пов'язки проводять функціональну терапію. Під час лікування відкритих переломів проводять оперативне втручання — остеосинтез. Важливі умови лікування перелому — належна репозиція уламків і надійна їх фіксація, що дає змогу провадити певне функціональне навантаження на кінцівку до завершення процесу остаточної консолідації уламків. Функціонально стабільна репозиція зафіксованих уламків забезпечує профілактику найближчих і віддалених посттравматичних змін у м'яких тканинах, відновленні кровообігу й трофіки ушкодженого сегмента і всієї кінцівки. Тимчасова локальна іммобілізація переломів передбачає виключення рухів у травмованому сегменті.

Перелом плечової кістки до операції (рентгензнімок)

Остеосинтез за допомогою титанової пластини і шурупів (рентгензнімок)

Поширеним традиційним методом іммобілізації є гіпсова та декстринова пов'язки з використанням пластмасових і металевих шин.

оптимізації регенеративних процесів у разі перелому діафіза кістки обов'язковою умовою є іммобілізація суміжних суглобів. Довжина гіпсової чи декстринової пов'язки визначається характером перелому. Декстринові пов'язки знижують мобільність травмованих кінцівок меншою мірою. їх доцільно застосовувати для собак дрібних порід і котів. Використання довгих гіпсових пов'язок, що виключають рух у прилеглих суглобах, має на меті забезпечити максимальний спокій у зоні перелому. Ці умови є обов'язковими — будь-яка рухливість уламків негативно впливає на зрощення.

 Застосовують дротяні шви у вигляді петлі, що стягує. Простий остеосинтез методом 8-подібного шва найчастіше виконують при переломах колінної чашки, гребеня великогомілкової кістки, ліктьового відростка, плоских кісток таза тощо.

Інструменти для остеосинтезу

Остеосинтез стягувальною петлею

Методика остеосинтезу нескладна. Після репозиції уламків кістковим фіксатором вони утримуються на відстані 20 - 30 мм від лінії перелому; далі просвердлюють поперечний канал, через який проводять дріт діаметром 0,8 — 1,3 мм. Канали створюють троакаром малого діаметра (З мм) або голкою з рівномірно сточеним кінцем і внутрішнім діаметром 1-1,5 мм, через які проводять дріт. Використані трубчасті спиці видаляють, дріт перехрещують над лінією перелому й міцно закручують щипцями, стягуючи кістки. Вільні кінці дроту не повинні виступати більш як на 5 мм. Після операції призначають дозовані згинальні рухи, що сприяє видужуванню тварини.

 Остеосинтез шурупами та гвинтами

 Поширеність такого методу зрощення переломів кісток зумовлена отриманням чіткої репозиції у поєднанні з можливістю проведення функціональної терапії.

Шурупи для остеосинтезу

Фіксація гвинтами показана при переломах епіфізів і виростків, а також трубчастих і пластинчастих кісток. Цей метод незамінний при внутрішньосуглобовому попереково-крижовому переломі та переломах крил крижової кістки. Застосування шурупів доцільне, коли лінія перелому розміщена косо і не менш як удвічі перевищує діаметр кістки.

Застосовують шурупи і гвинти різного діаметра і довжини (від 30 до 70 мм) залежно від товщини кістки. Вони не повинні виступати за межі кістки більш як на 2 - 3 мм. Підставивши уламки і зафіксувавши їх стягувальною петлею або кістковим фіксатором, просвердлюють отвори в протилежних кортикальних прошарках кістки, мітчиком роблять різьблення і закручують шурупи. Для тварин 3 - 10-місячного віку застосовують шурупи-саморізи, які легко входять у кістку без попереднього різьблення мітчиком. У тварин віком понад 1 рік закручування шурупів без попереднього різьблення мітчиком може призвести до утворення значних тріщин, розломів, мікропереломів, що порушує надійність консолідації уламків. Функціонально стабільний остеосинтез можна отримати тільки в разі, якщо у кістковий фрагмент перелому буде закручено як мінімум три шурупи (бажано під різними кутами). При діафізарних переломах кісток передпліччя і гомілки, які прикриті незначним шаром прилеглих тканин, у кістці роблять заглиблення для головки шурупа з метою запобігання їх перфорації.

Застосовують також гвинт із гайкою, яку вкладають у гайковий ключ і підводять до місця виходу гвинта з кістки. Міцно затягуючи гвинт і гайку, забезпечують належну компресію між уламками. Недоліком є пошкодження окістя головкою гвинта та гайкою.

Під час вкручування шурупа важливо стежити за тим, щоб він вільно проходив у верхньому кортикальному шарі уламка, а його різьблення — виключно у протилежному фрагменті. Для запобігання провалюванню головки шурупа у кістковомозковий канал під неї підкладають шайбу овальної форми, конгруентну поверхні кістки. При значному затягуванні шурупа посилюється компресія, але зменшується міцність фіксації.

Остеосинтез шурупами застосовують у разі перелому виростків стегнової й великогомілкової кісток та деяких переломів вертлюга, надломів бугрів плечової кістки, ліктьового горба та виростка, переломів голівки стегнової кістки, п'яткової кістки, надломів і відривів гребеня великогомілкової кістки та деяких інших переломів.

Під час уведення шурупа, після репозиції уламків, підібраним свердлом пророблюють отвір і вкручують шуруп, протяжність різьби якого зумовлена товщиною кісткового фрагмента; чим вона більша, тим міцніша фіксація. Після загоєння гвинти й шурупи видаляють.

Інтрамедулярний (внутрішньокістковий) остеосинтез

Застосовують при переломах трубчастих і пластинчастих кісток спицями (штифтами) різної модифікації. Це найпоширеніший метод остеосинтезу, який може бути відкритим або закритим. Відкрита репозиція більш травматична, але й більш надійна, оскільки дає змогу контролювати правильність з'єднання уламків. Закритий остеосинтез проводять на кістках, вкритих тонким шаром м'яких тканин, що дає змогу пальпаторно контролювати правильність зіставлення уламків. Такий спосіб менш травматичний і менш небезпечний щодо інфікування.

Інтрамедулярний (внутрішньокістковий) остеосинтез титановим штифтом

Металевий штифт в кістковомозковому каналі кістки

Фіксатор підбирають відповідно до діаметра і напрямку кістковомозкового каналу. Часто цей метод поєднують із зовнішньою іммобілізацією. Внутрішньокістковий остеосинтез забезпечує лише просту нерухомість; при цьому відсутня сила опору до стиснення і розтягнення; він ненадійний при пасивних рухах та навантаженні кінцівки при опорі, зміщення щілини перелому може призводити до зрощення під кутом. Особливо це стосується переломів плечової кістки, кісток передпліччя, стегна, гомілки. Після операції тварини худнуть, спостерігається атрофія м'язів ураженої кінцівки. Ефективність такого лікування — 60 - 70 %.

При відкритій репозиції спицю починають вводити у кістково-мозковий канал з проксимального або дистального кінця кістки.

Чітка мозоля формується на 30-ту добу (при надкістковому остеосинтезі — на 20-ту добу). З цього моменту сполучнотканинні й хрящові елементи мозолі значно обмежують рухомість уламків, крім зміщень за довжиною. Подальша перебудова мозолі (1,5 - 2 міс) супроводжується посиленням мінералізації й повністю виключає рухливість уламків через 2-2,5 міс

Переваги остеосинтезу спицями: спиці застосовують найчастіше, оскільки вони є найбільш універсальними з усіх фіксаторів. Не менш важливо й те, що виробництво більшості спиць нескладне і недороге. За допомогою спиці проводять остеосинтез усіх діафізарних переломів, а при деяких прийомах виконують і остеосинтез метафізарних і білясуглобових переломів. Техніка остеосинтезу спицями нескладна і не потребує багатьох спеціальних пристосувань та інструментів, особ­ливо при методиках відкритих зрощень кісток. Спиці, що проходять через усю довжину в уламках кісток, повинні мати щільний контакт із кістковою тканиною; це посилює міцність з'єднання. Такої великої площі опори не має жодна інша конструкція. Інтрамедулярна фіксація спицями супроводжується меншим, ніж при екстракортикальному остеосинтезі, пошкодженням прилеглих тканин і, отже, меншим розладом екстракортикального кровопостачання кістки. Застосування спиці дає змогу виконувати остеосинтез при дефекті кісткової тканини, що утворюється після видалення кількох дрібних вільних уламків. За допомогою внутрішньокісткового сотеосинтезу можна досягти стійкого з'єднання уламків кісток і тим самим додатково створити сприятливі умови для оперативних втручань на судинах, нервах і сухожилках, а також для шкірної пластики. За рідкісним винятком, операція видалення спиці після зрощення перелому проста і менш травматична, ніж видалення пластин. Остеосинтез спицями можна комбінувати із застосуванням інших конструкцій, створюючи таким чином надійне і стійке з'єднання уламків. Застосування такої методики створює більш стабільну фіксацію уламків, ніж при синтезі короткими конструкціями. Спиці, особливо масивні, розміщені у місці проходження анатомічної осі кістки, слугують протезом, що сприймає навантаження під час зрощення кістки. Вони також є віссю, до якої фіксують багато уламків кількох фрагментів при багатоуламкових і багатофрагментарних переломах кісток.

Звичайно, є й недоліки методу остеосинтезу спицями. Тонкі спиці (1 — 2 мм), хоч і виготовлені зі сталі високоякісних марок, не можуть витримувати значних навантажень. За таких умов можливадеформація і перелом спиць з наступною міграцією металевих фіксаторів. Викривлення спиці автоматично призводить до деформації кінцівки, утворення кутів різних напрямків і, врешті-решт, до контрактури м'язів. Застосування товщих спиць при інтрамедулярному зрощенні призводить до того, що в кінцях уламків зменшується кровопостачання. Руйнування судин, кісткового мозку та розлади кровообігу є найбільш негативним явищем у проведенні внутрішньокісткового остеосинтезу. Травматизацію значно зменшують тонкі спиці, які проводять через діафізи й епіфізи кісток якомога ближче до компактного шару кістки.

Кістковий мозок зумовлює корозію фіксаторів, навіть зі сталі високоякісних марок. Невідповідність прямої масивної спиці діаметру кістковомозкового каналу, а також нехтування природним викривленням кістки при остеосинтезі може призвести до розколювання виростків, горбів і уламків кістки. Недоліком інтрамедулярного остеосинтезу залишаються ротаційні рухи та розвиток гнійного остеомієліту. Основними матеріалами для виготовлення фіксаторів кісток є титан і нержавіюча сталь, хоча останню внаслідок схильності до корозії та неповної індиферентності до тканин не вважають ідеальним матеріалом.

 Екстракортикальний (надкістковий) остеосинтез металевими пластинами

 Сучасна методика екстракортикального остеосинтезу ґрунтується на використанні коротких (з 4 - 6 отворами) і довгих (понад 6 отворів) металевих пластин. У ветеринарній травматології здебільшого використовують пластини, які доцільно застосовувати при переломах пластинчастих і трубчастих кісток у дрібних тварин. Конструкції з довгих пластин, що прикріплюються до уламків за допомогою шурупів (6 — 8), використовують при проведенні остеосинтезу у великих тварин.

Металеві пластинки для екстракортикального остеосинтезу

Екстракортикальний (надкістковий) остеосинтез металевими пластинами (рентгензнімок)

 Естракортикальний остеосинтез короткими пластинами добре зарекомендував себе при різних переломах кісток таза, плечової кістки та передпліччя, а також стегнової кістки й кісток гомілки. При використанні цієї методики важливою умовою для отримання оптимального зрощення уламків є дотримання раціонального дозованого статичного і динамічного навантаження. У разі нехтування цією умовою жорсткість фіксації перелому знижується. Більше того, під дією значних навантажень на кістку навколо коротких пластин виникає резорбція кісткової тканини і остеосинтез через 20 - 25 діб стає нестабільним. Тому після екстракортикального остеосинтезу вищезазначеними конструкціями потрібно провести додаткову зовнішню іммобілізацію кінцівки декстриновою або гіпсовою пов'язками, які мають залишатися на кінцівці до повного зрощення перелому.

Проведення остеосинтезу пластинами здійснюють послідовно, дотримуючись певних правил. Так, для стабільної фіксації необхідно використовувати такі пластини, які можуть у достатній мірі витримувати статичні й динамічні навантаження. При здійсненні остеосинтезу у великих тварин застосування надто товстих пластин не завжди доцільне для усунення недостатньої стабільності. Причинами переломів пластин, як правило, є прорахунки в їх розміщенні на кістках та недостатня міцність сталі.

Плечова, стегнова кістки та кістки гомілки при переломах мають тенденцію до прогресуючого роз'єднання зони перелому. У зв'язку з профілактикою післяопераційних ускладнень пластини розміщують на дорсолатеральному боці кістки і лише в окремих випадках — на латеральному або медіальному боці кістки. При переломах кісток гомілки більшість хірургів розміщують пластини з медіального боку з метою меншого травмування судинно-нервового пучка, м'язів, сухожилків і легшого закриття їх шкірою. При переломах плечової, стегнової, кісток гомілки сили розтягу діють переважно з каудального боку; при переломах кісток передпліччя сили компресії й розтягу практично однакові, що слід враховувати при розміщенні пластин.

Для того щоб забезпечити достатньо стійку фіксацію перелому, потрібно ретельно моделювати пластину за формою кістки. З погляду механіки, остеосинтез пластиною є недосконалим методом з'єднання кісток, оскільки фіксатор кріплять до кістки ексцентрично. Це призводить до несприятливого розподілу напруг, що виникають при створенні компресії. Якщо пластину прикладено до кістки, то створена контракцією сила тиску діє переважно на прилягаючий до пластини кортикальний шар, тоді як на протилежному боці кістки перелом дещо розсовується. При цьому послаблюється фіксація, через що пластина зазнає перевантаження. Змінюючи форму пластини, можна домогтися того, щоб і протилежний кортикальний шар був також належним чином кооптований.

Техніка компресійного остеосинтезу із застосуванням контрактора полягає ось у чому. Один бік пластини фіксують через круглі отвори гвинтами до проксимального уламка кістки. Після репозиції перелому через середину довгастого отвору в пластині у дистальний фрагмент вводять гвинт, який до кінця не закручують, що дає йому змогу ковзатись у пластині. Потім встановлюють контрактор, що з одного боку захоплює край отвору, а з другого — головку гвинта в довгастому отворі пластини. Щільно стиснуті неретельно зведені уламки кісток фіксують. Створюючи компресію контрактором при захопленні пластини й головки шурупа, не допускають вигину гвинта. Компресійний остеосинтез пластинами дає можливість швидко репонувати перелом.

Якщо поверхня діафізу пряма, а пластина злегка опукла, то її відповідно моделюють. У цих випадках пластину спочатку фіксують у зоні перелому, що дає змогу наблизити кістку до пластини і розподілити компресію рівномірно по всьому діаметру кістки. У крайні отвори пластини гвинти вводять зазвичай через один кортикальний шар. Це сприяє більш рівномірному розподілу компресії між сегментом, на який накладено пластину, і кісткою, вільною від пластини, а також запобігає раптовому зменшенню еластичності кістки.

Техніка застосування спеціальних і дещо трубчастих пластин аналогічна описаній вище. Такі пластини застосовують при переломах кісток фаланг пальців.