Пов’язки

1. Поняття про пов’язки

2.  Види пов’язок

           2.1. Косинкові пов'язки

2.2. Пращоподібні пов'язки

2.3. Бинтові пов'язки

2.4.Спеціальні (типові) пов'язки

2.5. Каркасні пов'язки

2.6. Лігатурні пов'язки

2.7. Лігатурні пов'язки

2.8. Іммобілізувальні (іммобілізуючи) повязки

1. Поняття про пов’язки

Пов’язка

Десмургія – наука про пов'язки. Пов'язка — це засіб, за допомогою якого забезпечують спокій ураженої ділянки тіла.

Пов'язки застосовують для:

1) спинення кровотечі з ран (стискальна );

2) захисту ран і частин тіла від зовнішньої дії (захисна пов'язка);

3) вбирання крові, лімфи та ранових виділень (вбирна, або всмоктувальна, пов'язка);

4) лікування при закритих ушкодженнях і різних запальних процесах м'яких тканин (лікувальна пов'язка, пов'язка-компрес);

5) лікування ран і захисту їх від зовнішніх шкідливих впливів (ранова пов'язка);

6) укріплення ділянки тіла при переломах, вивихах та інших процесах (нерухома, або іммобілізувальна, пов'язка).

Більшість пов'язок складаються з трьох частин:

1) перев'язного матеріалу, що накладається безпосередньо на рану або шкіру тварини в ділянці ушкодження (нерідко його називають перев'язкою);

2) гігроскопічного (вбирного) або утеплювального матеріалу;

3) тканини, яка фіксує в певному положенні перев'язний матеріал (нерідко його називають власне пов'язкою).

У практиці під перев'язкою прийнято розуміти лікувальні заходи, що включають зняття старої пов'язки, обробку рани і накладання нової пов'язки.

2. Види пов’язок

Залежно від форми застосування і способів накладання перев'язного матеріалу розрізняють пов'язки косинкові, пращоподібні, бинтові, спеціальні на різні частини тіла тварини, каркасні, лігатурні, клейові та іммобілізувальні (шинні й гіпсові).Пов'язку потрібно накладати так, щоб вона добре утримувалась на тілі тварини й водночас не перешкоджала крово- та лімфообігу, рівномірно прилягала в усіх точках і не зміщувалася під час рухів. Пов'язка добре утримується, якщо враховані анатомічні особливості ділянки тіла, на яку її накладено.

2.1. Косинкові пов'язки

Застосування косинкової пов’язки

Косинка фабрична

Їх виготовляють з полотна, бязі або зшитої вдвоє марлі трикутної форми. Для великих тварин косинка має основу завдовжки 180 см і висоту 65 см, а для дрібних — відповідно 50 і 20 см. Косинкові пов'язки застосовують майже на всіх ділянках тіла тварини. У розгорнутому вигляді їх накладають на велику ділянку тіла тварини: шию, груди, холку, спину, круп. Ці пов'язки застосовують згорнутими — для перев'язування невеликих ділянок і скрученими — як джгут(http://uk.wikipedia.org/wiki/Джгут) при тимчасовому спиненні кровотечі. Часто до кінців косинки пришивають додаткові тасьмочки.

8.4.2. Пращоподібні пов'язки

 Пращі виготовляють з товстого й еластичного матеріалу (коленкору (http://ru.wiktionary.org/wiki/коленкор), бязі, полотна). Накладають на ділянки суглобів, голови дрібних тварин та інші. Тясьми, що є в даної пов’язки дозволяють міцно та надійно зафіксувати пов’язку.

2.3. Бинтові пов'язки

Бинтові пов’язки а) початок накладання пов’язки; б) циркулярна пов’язка; в) повзуча пов’язка; г) спіральна пов’язка; д) спіральна пов’язка з перегинами; е) вісімко подібна (восьми подібна) пов’язка.

Застосовують на нижній половині кінцівок, до зап'ясткового і скакального суглобів включно, на хвості, рогах і частково на голові; у дрібних тварин, крім того, — в ділянці грудей і живота.

За формою накладання розрізняють такі види бинтових пов'язок: циркулярну, спіральну, повзучу, вісімкоподібну і на окремі органи тварини — копито, ріг, хвіст та ін.

 Циркулярна пов'язка найбільш проста по техніці накладення. Кінець бинта утримують в косому напрямку на органі лівою рукою, а правою розмотують бинт і ведуть його тури  навколо органу з таким розрахунком, щоб кожний наступний оберт (тур) повністю покривав попередній. Перший тур накладають дещо косо і більш туго, ніж наступні, залишаючи не перекритим кінчик бинта, який відгинають на другий тур і закріплюють наступним круговим ходом бинта. Циркулярна пов'язка зручна при бинтуванні невеликих ранових поверхонь у дистальних відділах кінцівок. Недолік її - здатність обертатися і при цьому зміщувати перев'язувальний матеріал.

 Спіральна пов'язка застосовується для закриття великих ран на тулуб дрібних домашніх тварин та на кінцівках. Починають накладати її нижче рани, спочатку циркулярним туром, а потім йдуть у косому (спіральному) напрямі, наполовину або на 2⁄3 прикриваючи попередні тури.

 Спіральна пов'язка з перегинами показана у випадках, коли звичайна спіральна пов'язка погано утримується. Застосовують її на ділянках тіла конусоподібної форми (гомілка, передпліччя). Перегин роблять наступним чином: ведуть бинт більш косо, ніж попередній спіральний тур, великим пальцем лівої руки притримують його нижній край, розкручують трохи головку бинта і перегинають його по напряму до себе. Верхній край бинта стає нижнім, і навпаки. Потім знову переходять до спірального накладання. При цьому перегини слід робити по одній лінії і в осторонь від зони пошкодження. Пов'язку закінчують циркулярними турами.

 Повзуча пов'язка є попереднім етапом перед накладенням спіральної або інший пов'язки. Застосовують її в тих випадках, коли необхідно тимчасово утримати  підкладковий матеріал при накладення іммобілізуючих пов'язок. Тури бинта йдуть знизу вгору гвинтоподібно так, що кожен оборот бинта не стикається з попереднім. При цьому між окремими турами бинта залишається вільний простір, приблизно рівну ширині бинта.

Восьмиподібна пов'язка називається так через особливості ходу бинта, що описує вісімки. Дану пов'язку використовують при бинтуванні частин тіла з нерівною поверхнею, наприклад путового або зап'ястного суглоба, де звичайні пов'язки не утримуються. Бинтувати починають циркулярними турами нижче суглоба, потім бинт ведуть зліва направо косо вгору. Вище суглоба знову накладають кілька циркулярних турів, і бинт направляють косо зверху вниз так, щоб над суглобом він перехрещувався з попереднім туром (що йде знизу вгору) і щоб всі ходи бинта перехрещувалися в одному і тому ж місці. Необхідно відзначити, що дана пов'язка може розриватися при згинанні зап'ястного суглоба і утримуватися недовго.

 Черепаховидная пов'язка являє собою різновид восьмиобразной пов'язки. Накладають її лише на зап'ястних і скакальних суглобів. Починають її завжди нижче суглоба і закінчують вище останнього за типом звичайної циркулярної пов'язки. Область суглоба закривають восьмиподібними ходами бинта так, що на стороні суглоба, що згинається, вони перехрещуються між собою, а на розгинальній розходяться у вигляді віяла, прикриваючи всякий раз половину ширини бинта попереднього оберту.

 Пов'язку на рогах починають декількома циркулярними турами на здоровому розі. Від нього бинт ведуть до хворого рогу, попередньо покривають марлею, і біля основи його накладають 2-3 циркулярних туру. Після цього переходять до спірального бинтування з перегинами, починаючи з підстави роги до його вершини. Останню закривають складкою бинта, і спіральні тури ведуть у зворотному напрямку - зверху вниз до основи рогу. Закінчують пов'язку закріпленням її на здоровому розі.

 Пов'язку на хвіст накладають при його пораненні і для попередження забруднення ран в області крупа, стегна, промежини (при кастрації). Бинтування з перегинанням починають з кореня хвоста. Щоб пов'язка добре утримувалася, поверх кожного туру поміщають пасмо волосся, складеного петлею, і прибинтовують наступним туром бинта. До петлі прикріплюють тонку мотузку або бинт, за допомогою якого хвіст фіксують до шиї коня.Пов'язку на копито починають з попереднього заповнення ватно-марлевим компресом увігнутості підошви на піднятою вгору кінцівки. На область путової кістки накладають кілька циркулярних турів бинта, при цьому в п'яткової частини вінчика початковий кінець бинта довжиною 20-25 см залишають вільним для фіксації наступних турів. Потім бинт через бічну стінку переводять на підошву і на рівні м’якушів обводять ним навколо вільного початкового кінця. Звідси бинт направляють назад через підошву і рогову стінку до вінчика, покриваючи при цьому на половину попередній тур. Досягнувши п'яткової частини, бинт знову обводять навколо вільного початкового кінця і знову направляють через стінку на підошву і вінчик. Бинтування продовжують в такому порядку до повного закриття рогового башмака і вінчика, після чого зв'язують обидва вільних кінця бинта між собою. Для захисту від забруднення і швидкого зношування бинтової пов'язку у великих тварин зверху накладають щільну тканину(брезент або клейонка). Для дрібних тварин (собак, кішок) виготовляють спеціальні за розміром і формою лап чохли, які фіксують на області передпліччя або гомілки.

2.4. Спеціальні  (типові) пов'язки

Спеціальна (типова) пов’язка

Застосовують на тих ділянках тіла, де погано тримаються бинтові пов'язки. Укріплюють типові пов'язки за допомогою тасьмочок. Найчастіше їх накладають на ділянки спини, крупа, попереку, живота і вимені.

Спеціальні пов'язки роблять із бязі, полотна та інших простих тканин та викроюють відповідно до окремих ділянок тіла тварини, де інші пов'язки погано утримуються. До них слід віднести пов'язки, що застосовуються при операційних ранах у ділянці м'якої черевної стінки собак і кішок, коли з прямокутного шматка тканини виготовляють спеціальний бандаж чи комбінезон і надягають їх щоб попередити інфікування рани й зняття швів самими тваринами. При операціях - у ділянці голови, хірургічної патології очей, купіруванні вушних раковин застосовуються спеціальні чохли чи комір.

2.5. Каркасні пов'язки

Вони мають у своїй основі опорне пристосування (частіше з дроту) і є засобом фіксування перев'язного матеріалу. На кінцівці застосовують каркас із м'якого дроту, на який надягають гумову трубку, в ділянці холки — каркас у вигляді дуги, обтягнутої марлею.Для фіксації бинтової пов'язки, накладеної на скакальний суглоб, застосовують гумові кільця, укріплюючи їх чотирма тасьмочками з бинта на передній або задній поверхні суглоба. Цю пов'язку можна скріплювати короткими гумовими трубками з гачками на кінцях.

2.6. Лігатурні пов'язки

Лігатурна пов’язка за Медведєвим

Ці види пов'язок застосовують для захисту ран, що закриті глухим швом. Лігатурну пов'язку за Медведєвим застосовують на рани, зашиті швами з валиками. Після укріплення валиків на одному боці кінців лігатур залишають вільними, а на валики протилежного боку лігатури прив'язують додатково. На рану (між валиками) кладуть марлеву серветку, складену в 4 — 6 шарів, і фіксують її лігатурами. Лігатурну пов'язку за Гірголавою накладають на рани, зашиті вузловим швом. Після зав'язування швів частину ниток обрізують, а тими, що залишилися (кількість їх залежить від довжини рани), закріплюють на рані марлевий валик.

2.7. Клейові пов'язки

Клейова пращоподібна пов’язка

Їх широко застосовують для закриття ран у тих місцях тіла тварини, де бинтові та інші описані вище пов'язки погано тримаються або накладати їх складно (ділянки тулуба, стегна, голови тощо).

Клейові пов'язки дуже важливі у ветеринарній практиці. Вона має ряд переваг: простота накладення, не обмежує рухів тварини, не тисне на тканини, а також дозволяє, не знімаючи пов'язки, періодично змінювати перев'язувальний матеріал.

Щоб накласти клейову пов'язку, необхідно мати клеючу речовина і перев'язувальний матеріал відповідного розміру й форми. Користуються кількома видами клею.

Казеїновий клей фабричного виготовлення марки СП -104-105 - порошок сірого чи білого кольору. При змішуванні частини клею із понад 1,5 частинами води у перші 2 хв утворюється густа маса, яка потім починає разріджуватися і через 4 хв набуває сметаноподібної консистенції. У пізні терміни (10-15 хв) маса зсідається і втрачає клеючі властивості. Клей фіксує пов'язку навіть до вологого шерстного покриву і утримує до 15 днів. Крім марлі клей добре приклеює і щільні тканини, і навіть папір і целофан. Пов'язка легко знімається гарячої мильної водою.

Клейова трьохстулкова пов’язка

Колодій - в'язкий розчин колоксилину в суміші зі спиртом і ефіром. Після випаровування розчинника утворює щільну плівку. Застосовують для захисту операційних ран чи місця пункції анатомічної порожнини (грудної, черевної, капсули суглоба). Рану покривають шаром гігроскопічної вати, поверх якого наносять колодій.

Доцільно також і накладення різних пов'язок із застосуванням медичного клею БФ-6, і навіть клеючих аерозолів «Кубатол» (СПОФА) та інших.

Найбільш зручною формою під час лікування інфікованих ран є двостулкова і трьохстулкова клейові пов'язки. Для приготування таких пов'язок викроюють з марлі чи полотна 2-3 серветки однаковою форми і величини, ножицями розрізають смужками кожну серветку майже на половину її довжини (2-5). Нерозрізані частини серветок приклеюються, а розрізані (збоку рани), зв’язуються. Попередньо накладають на рану перев'язувальний матеріал. При зміні перев'язувального матеріалу кінці розв'язують і після відповідної обробки рани знову з'єднують. Такі клейові пов'язки можна використовувати тривалий час під час лікування інфікованих ран.

Крім цього виду пов'язок можна скористатися так званими глухими покриваючими пов'язками. Їх прикріплюють на всю поверхню рани, тому вони добре утримують перев'язочний матеріал, але не зручні під час лікування інфікованих ран. Застосування їх обмежується переважно тими випадками, коли необхідно закрити операційні чи свіжі рани, піддані первинної обробці.

2.8. Іммобілізувальні (іммобілізуючі) пов'язки

Мета іммобілізуючих пов'язок - створити за певних показників стан нерухомості для пошкодженої частини, або органу, що є обов'язковою передумовою ефективного лікування. Показаннями до іммобілізації є переломи кісток, ушкодження суглобів, розриви зв'язок, великих судин, нервових стовбурів.

Перед іммобілізацією знадобиться введення знеболюючих коштів. До іммобілізуючих пов'язок відносять шинні і гіпсові.

Шинні пов'язки мають у своїй основі опорні пристосування із різноманітних шин, які забезпечують тимчасову іммобілізацію кінцівок. Шину накладають безпосередньо на тіло тварини. На кінцівках необхідно іммобілізувати два сусідніх суглоба. При закритих переломах під час накладення шини необхідно зробити легке витягування по осі кінцівки за дистальну частина, а потім у тому положенні зафіксувати її. Щоб запобігти розладам крово- і лімфообігу та розвитку набряків, пов'язку доцільно накладати якнайшвидше після ушкодження. Проте повної іммобілізації вона не створює, тому застосовується лише для транспортування тварин у ветеринарну клініку. Шинна пов'язка складається з підкладкового матеріалу, шин і засобів фіксації. Для підкладкового матеріалу використовують вату та інші підручні засоби. Шини виготовляють із м'якого дроту, фанери, картону чи іншого матеріалу. З випущених промисловістю дротяних шин застосовують сітчасті і стандартні  шини Крамера, Томаса.

Шина Томаса

При іммобілізації шинною пов'язкою кінцівок їй надають злегка зігнуте положення у суглобах. Шкіру у цій ділянці покривають марлевою серветкою і накладають шар вати завтовшки 1-1,5 см. Шини утримують на своєму місці спіральною пов'язкою чи іншими засобами фіксації. Томасовську шину застосовують у собак при фіксації переломів верхніх відділів кінцівок. Один з її варіантів готують із м'якого дроту діаметром 5-10 мм, довжина якого залежить від розміру тварини. Промисловість випускає також шини для різних видів тварин і розмірів для грудної і тазової кінцівок собак і кішок.

Гіпсові пов'язки - найбільш досконала і поширена форма іммобілізуюих пов'язок, що добре фіксують кісти при переломах, тріщинах, розривах зв'язок завдяки швидкому затвердінню гіпсу.

Гіпс - це сірчанокислий кальцій, з'єднаний із жовтою водою:CaS04 +2Н2О. Для гіпсових пов'язок вживають прожарений, тобто безводний, гіпс, який після змочування вступає з водою в стійку хімічну сполуку.

Гіпсовий бинт

Протягом декількох хвилин він перетворюється на тверду масу. Гіпс має бути у вигляді білого дрібного порошку без грудок, м'який , а головне – швидко затвердівати. Доброякісний гіпс твердне через 5-6 хв. При змочуванні бинтів у гарячій воді гіпс твердне швидше, у холодній - повільніше. Зазвичай вживають воду температурою 30-35˚С.

 Як підкладковий матеріал використовують вату і звичайні марлеві бинти. Бинт служить для того, щоб усувати подразнення шкіри гіпсом, захистити кісткові виступи, поверхневі судини і нерви від перетискання.

Для гіпсової пов'язки найбільше підходять сітчасті чи сходові шини із м'якої дроту. Їм легко надати форму, відповідну контуру органу із його виступами і нерівностями. Шина в гіпсовій пов'язці надає міцності затверділійї масі гіпсу. Тому її з максимальною ретельністю підганяють під орган. Занадто вільні пов'язки не забезпечують нерухомість органу, а занадто тугі можуть викликати порушення крово- і лімфообігу, нервові розлади, і зрештою призвести до некрозу тканин.

У гіпсову пов'язку при переломах кісток кінцівок включають вище- і нижче лежачі суглоби. При закритих переломах кісток під час накладення шини і гіпсової пов'язки необхідно зробити легке витягування по осі кінцівки за дистальну частину. При відкритих переломах кісток витягування неприпустимо, і кінцівку тимчасово фіксують до операції (остеосинтез). З гіпсових пов'язок частіше від інших застосовують глуху, стулкову, вікончату і мостоподібну.

Гіпсові пов’язки а) стулкова; б) мостоподібна;в) вікончата; г) глуха.

Глуху гіпсову пов'язку слід накладати від периферії до центра кінцівки, щоб не викликати лімфовенозного застою.

Стулкова зазвичай складається з 3-5 поверхів гіпсового бинта. Після накладення на ушкоджений ділянку і моделювання форми кінцівки її також фіксують згори циркулярній пов'язкою. Зручність стулкової пов’язки полягає у можливості доступу до ушкодженої ділянки.

Якщо при накладенні гіпсової пов'язки необхідно залишити відкритою певну ділянку тіла (при ранах, виразках тощо), то після затвердіння пов'язки, скальпелем чи ножицями вирізають в гіпсі отвір (вікно). Це і буде вікончаста пов'язка. Щоб відзначити місце, де потрібно вирізати вікно, кладуть перед гіпсуванням ватно-марлеву кульку, за величиною яка необхідна для вікна.

Мостоподібна гіпсова пов'язка застосовується при відкритих пошкодженнях суглобів, коли необхідний систематичний нагляд за раною і водночас забезпечення повної нерухомості. Щоб суглоб залишився повністю відкритим, вище, і нижче нього накладають дві окремі глухі гіпсові пов'язки в 6-8 шарів кожна. Після затвердіння вгіпсовують  дугоподібні шини, що з'єднують верхню і нижню пов'язки в одну систему, яка створює для суглоба повну нерухомість.

Знімають гіпсову пов'язку через 4-5 тижнів. Її розрізають вздовж гіпсовим ножем чи підпилюють пилкою, та  обережно розрізають ножицями, щоб не  поранити шкірні покрови.

Питання для самоконтролю

1. Що таке пов’язка?

2. Що  прийнято розуміти у практиці під перев'язкою?

3. Що таке вата?

4. Що таке марля?

5. Що таке целофан?

6. Що таке лігнін?

7. Які найбільш поширені форми перев’язного матеріалу?

8. Які бувають бинтові пов'язки за формою накладання?

9. Що являють собою каркасні пов'язки?

10. Для чого застосовуються клейові пов'язки?

11. Яка мета іммобілізувальних повязок?

12. Через скільки часу знімають гіпсову пов’язку?